Слюзар Ігор Богданович

Лев Васильович Бачинський народився 14 липня 1872 року у селі Серафинці в багатодітній родині сільського інтелігента, директора місцевої народної школи.

Навчання

Навчався в сільській школі, після її закінчення Лев Бачинський продовжив освіту в Коломийській гімназії, де розпочався його швидкий культурно-освітній розвиток, а поза нею - в нелегальному студентському товаристві. Левко був одним з найактивніших учасників нелегального гуртка молоді Коломийської гімназії. Цей гурток був заснований десь у середині 80-х років за допомогою львівської таємної студентської спілки. Гуртків ці розгорнули широку культурно-освітню діяльність, мали значний вплив на учнівську молодь.

Після закінчення в 1891 році гімназії Л. Бачинський вступив на юридичний факультет Чернівецького університету. Тут на факультеті він пов'язав своє ім'я з іменами таких визначних вчених і письменників, як Степан Смаль-Стоцький, Іван Франко і Осип Маковей. Поступово втягнувся в громадсько-культурну діяльність і Бачинський. Спочатку як прихильник, а потім як політичний діяч Українсько-руської радикальної партії.

Не маючи змоги стаціонарно продовжувати освіту в університеті, Л. Бачинський як студент-заочник юридичного факультету влаштувався на службу в адвокатській канцелярії Теофіла Окуневського в Городенці. На цьому терені він зразу ж розгорнув громадське-культурну діяльність, став підпорою молодого радикального руху на Городенківщині, заснував економічно-політичні товариства.

Діяльність

Десь у середині 90-х років Лев Васильович заочно здобуває вищу освіту, стає доктором юриспруденції, входить до числа найактивніших діячів радикальної партії. На VII з'їзді партії у липні 1898 р. Бачинського обирають до її головного правління - разом з І. Франком, М. Павликом, С. Даниловичем, П.Думкою. З цього часу його життя нерозривно пов'язане з організаційною розбудовою радикального руху в Галичині, з боротьбою за краще майбутнє людей праці.

На початку 900-років зі Снятинщини Л.Бачинський переїжджає ближче до гір, на Бойківщину: спочатку працює в Калуші, в канцелярії Андрія Коса, потім переїжджає до Стрия, де, як згадує в автобіографії

"брав активну участь у всіх зборах... скликав радикальні віча".

Тут він ще більше віддається політичній і громадській діяльності, здобуває широкий авторитет серед своїх виборців, які у 1907 році при підтримці демократичних сил обрали його депутатом від Станіславівського округу. Як депутат Л. Бачинський був відомий своєю принциповістю і витривалістю у політичних дискусіях. Так, 13-14 червня 1912 р. він 13 годин без перерви виголошував опозиційну антиурядову промову. Йшлося про те, щоб заблокувати величезний військовий бюджет, який уряд намагався затвердити в парламенті.

У період першої світової війни, яка тисячі українських селян відірвала від рідної землі, Л.Бачинський піклується за долю переселенців, вивезених з рідного краю до таборів, звертає увагу урядових органів на тяжке соціальне становище людей, які змушені були залишити Україну. Живучи у Відні, Л. Бачинський співпрацював з такими діячами, як М. Ганкевич, К. Левицький, Е. Петрушевич, В. Дорошенко, М. Лагодинський.

Л. Бачинському, як і його побратимові В. Стефанику, випало на долю відіграти визначну роль в історичний період утворення вільної і незалежної України 1917-го року. Події розвивалися стрімко, наближаючи виникнення Української держави не лише над Дніпром, а й над Дністром та Прутом.

1918 року розпалася Австро-Угорська імперія. 18 жовтня у Львові зібралася Українська Національна Рада, яка проголосила утворення ЗУНР.

З січня 1919 р. на першій сесії УНРади Бачинський був обраний заступником президента Ради Е. Петрушевича і членом правління. Таким чином він, голова радикальної партії, взяв на себе і свою партію співвідповідальність за діяльність уряду молодої держави. Державні інтереси України стають у центрі його уваги, особливо ж його хвилює проблема об'єднання двох частин України. 3-го січня 1919 року сесія ЗУНР ухвалила Закон про злуку двох частин України в єдину державу, при збереженні автономії ЗУНР. Всі ці заходи і теоретично, і практично розроблялися при найактивнішій участі Бачинського. Цей день був воістину незабутнім для тих, хто тоді був присутній на святковому засіданні. З грудей присутніх людей виривалося жадане:

"Хай живе Українська Народна Республіка!"

Все це дійство закінчено постановою, що акт Злуки буде проголошено урядом Соборної України в Києві.

На 22 січня в складі 65 чоловік приїхала делегація ЗУНР на чолі з Левом Васильовичом. На цей день призначено урочисту подію - Злуку двох частин України в одну соборну державу. На площу біля Софії прийшли члени Директорії на чолі з її головою В. Винниченком і делегація від ЗУНР з віце-президентом західних областей Л. Бачинським. Цього дня він виступив із вражаючою урочистою промовою.

Сповнивши свою місію, Бачинський разом з делегацією повернувся до Станіславова, щоб своєю працею зміцнювати єдину, суверенну Україну. Багато сил і енергії віддав він розбудові нової держави: розробив концепцію земельної реформи, запропонував план приватизації землі. Його проект земельної реформи ліг в основу закону уряду УНР, прийнятого 1919р. До останніх своїх днів Л. Бачинський стояв на чолі Української соціалістичної радикальної партії.

Л. Бачинський не раз виявляв незламність своєї волі, принциповість свого характеру у виступах проти польсько-шляхетських властей - і тут, на Україні, і там, у Варшаві, на засіданнях сейму.

В 1928 р. на час урочистого відкриття Варшавського сейму, коли починав спою промову Ю. Пілсудський, Л. Бачинський на весь зал кидає йому в обличчя:

"Геть з виборчими насильствами й шахрайством! Випустити політичних в'язнів".

Помер Бачинський

19 квітня 1930 р. газета “Громадський голос” сповістила сумну новину про те, 

"що у Відні по тяжкій недузі на 58 році життя помер Л. Бачинський, життя якого кличе до нас словами Великого Генія трудящих мас нації Т.Шевченка - “Борітеся - поборете!”

Такого похорону в Станіславові ще не бачили. Провести у останню дорогу визначного українського діяча прийшли тисячі людей зі Станіславова, делегації з Городенки і Снятина, з Дрогобича та інших довколишніх сіл і міст. Жалобна процесія тягнулася в два кілометри. Три пари волів повільно тягли караван з домовиною, за якою делегації несли сотні вінків. Вулиці міста були заповнені вщерть. Попереду несли хрест. Жалобна процесія налічувала близько 50 тис. осіб. Над могилою виступали друзі Л. Бачинського.

Завершився тяжкий життєвий шлях сина сільського вчителя із с. Серафинці, який з над Дністра, з під Карпат, охоплював зором всю Україну, був одним з тих діячів, які Всеукраїнським державним актом утвердили історичне свято Злуки України

Левицький Омелян народився 31 липня 1875 року в місті Коломия, Івано-Франківська область. Український політичний і військовий діяч.

Біографія:

• Левицький Омелян народився 31 липня 1875 року. За фахом - юрист. 
• У 1907 - 1912 працював адвокатом у Турці, згодом - Долині.
• Належав до Української Національно-Демократичної Партії, входив до керівного органу організації - Народного Комітету.
• З серпня 1914 року брав активну участь в організації Легіону Українських Січових Стрільців. 
• У 1914 - 1915 Омелян Левицький командував четою, а згодом сотнею УСС.
• Відзначився в боях над Стрипою і Серетом у вересні 1915.
• В грудні 1916 його призначили командантом Гуцульської сотні УСС, котра брала участь у боях біля Кирлібаби в Румунії.

Омелян Левицький загинув 23 березня 1917 від розриву снаряду із австрійської гармати. Його поховали на цвинтарі села Кирлібаба.

"Дня 23 березня 1917 р. прибула на позицію нова австрійська батарея, здається 4/ХІІ, і стала встрілюваться на московську позицію. В той час, саме в обідню пору, працював сотник Левицький з одним стрільцем біля викінчення своєї землянки, хованої у скалі, яка мала чудову охорону від ворожих гранатів.

Нараз перед стрілецькою позицією, над яром, тріскають австрійські шрапнелі цілої батареї. Друга сальва тріскає майже над самими стрілецькими становищами. В тій хвилині стрільці дають відповідні знаки ракетами, та це нічого не помагає. За шрапнелями паде сальва гранатів між стрілецькі стоянки, від яких падуть трупом з розчерепленою головою сотник Омелян Левицький і чура-стрілець [Володиславський]. Ще одна сальва шрапнель-ґранатів - і батарія перестає стріляти, начеб лише для цього тут прийшла, щоб сповнити цей злочин. Стрілецтво було страшенно обурене, і небагато бракувало, щоб залишило було окопи і кинулося провчити як слід отих гармашів-вбийників. Лише завдяки старанням старшин удалося вспокоїти розлючене стрілецтво. На другий день наспіли до сотні заяви співчуття від усіх команд - корпусу, дивізії, бригади, деташми і поодиноких старшин.

А дня 25 березня 1917 року відбувся сумний і прикрий для стрілецтва похорон сотника Омеляна Левицького. Похоронено його на кладбищі в Кирлібабі, біля церкви. Похорон був величавий, начеб Австрійці хотіли своєю чисельною участю затерти перед стрілецтвом вражіиня цієї трагічної смерти їхнього сотника, начеб хотіли змити із себе вину", -  описує цю подію підхорунжий Михайло Горбовий.

Зарицька Катерина Миронівна народилась 3 листопада 1914 в Коломиї. Членкиня ОУН, зв'язкова Романа Шухевича, організатор і керівник Українського Червоного Хреста, дружина Михайла Сороки, донька видатного математика Мирона Зарицького, мати художника Богдана Сороки.

Освіта:

• В 1932 році закінчила гімназію сестер Василіянок у Львові. 
• Згодом здобула диплом інженера геодезії у Львівській політехніці.

Біографія:

• Катерина Миронівна народилася 3 листопада 1914 в Коломиї.
• Починаючи з 1930 є учасницею ОУН.
• Протягом 1931–1932 Катерина входила до дівочої бойово-розвідувальної п'ятірки під керівництвом Марії Кос. До її складу входили також Дарія Гнатківська, Віра Свєнціцька та Олена Недзвєцька.
• У 1935–1936 роках була заарештована й засуджена на Варшавському процесі до восьми років ув'язнення, проте апеляційний суд скоротив термін до шести років, а на підставі амністії термін зменшено до чотирьох. Згодом засуджена на Львівському процесі до п'яти років тюрми, однак термін був скорочений на підставі амністії до 2,5 років.
• Вийшла на волю в грудні 1938. 
• 5 листопада 1939 року взяла шлюб у Соборі св. Юра із Михайлом Сорокою.
• Із березня 1940 по червень 1941 сиділа у в'язниці НКВС, де народила сина Богдана.
• Протягом 1941–1943 крайова провідниця жіночої сітки ОУН
• З 1943 організатор і керівник Українського Червоного Хреста. 
• З 1945 по 1947 зв'язкова Головного Командира УПА Романа Шухевича, працювала також у відділі пропаганди ОУН. 
• 21 вересня 1947 заарештована органами НКВС в Ходорові та засуджена до 25 років ув'язнення.
• Вийшла на волю 21 (22) вересня 1972 із забороною проживати в Західній Україні. У зв'язку з цим поселилась у м.Волочиськ Хмельницької області. 

Катерина Зарицька померла 29 серпня 1986. Перепохована на Личаківському цвинтарі у Львові.

Вшанування пам'яті:

• У Львові є курінь ч. 30 ім. Катрусі Зарицької. Заснований 26 березня 1995 року ст. пл. Лесею Онишко (зв'язкова) та гурточками «Мангусти», «Фіалки», «Хом'ячки» та «Проліски».