Лев Васильович Бачинський народився 14 липня 1872 року у селі Серафинці в багатодітній родині сільського інтелігента, директора місцевої народної школи.
Навчання
Навчався в сільській школі, після її закінчення Лев Бачинський продовжив освіту в Коломийській гімназії, де розпочався його швидкий культурно-освітній розвиток, а поза нею - в нелегальному студентському товаристві. Левко був одним з найактивніших учасників нелегального гуртка молоді Коломийської гімназії. Цей гурток був заснований десь у середині 80-х років за допомогою львівської таємної студентської спілки. Гуртків ці розгорнули широку культурно-освітню діяльність, мали значний вплив на учнівську молодь.
Після закінчення в 1891 році гімназії Л. Бачинський вступив на юридичний факультет Чернівецького університету. Тут на факультеті він пов'язав своє ім'я з іменами таких визначних вчених і письменників, як Степан Смаль-Стоцький, Іван Франко і Осип Маковей. Поступово втягнувся в громадсько-культурну діяльність і Бачинський. Спочатку як прихильник, а потім як політичний діяч Українсько-руської радикальної партії.
Не маючи змоги стаціонарно продовжувати освіту в університеті, Л. Бачинський як студент-заочник юридичного факультету влаштувався на службу в адвокатській канцелярії Теофіла Окуневського в Городенці. На цьому терені він зразу ж розгорнув громадське-культурну діяльність, став підпорою молодого радикального руху на Городенківщині, заснував економічно-політичні товариства.
Діяльність
Десь у середині 90-х років Лев Васильович заочно здобуває вищу освіту, стає доктором юриспруденції, входить до числа найактивніших діячів радикальної партії. На VII з'їзді партії у липні 1898 р. Бачинського обирають до її головного правління - разом з І. Франком, М. Павликом, С. Даниловичем, П.Думкою. З цього часу його життя нерозривно пов'язане з організаційною розбудовою радикального руху в Галичині, з боротьбою за краще майбутнє людей праці.
На початку 900-років зі Снятинщини Л.Бачинський переїжджає ближче до гір, на Бойківщину: спочатку працює в Калуші, в канцелярії Андрія Коса, потім переїжджає до Стрия, де, як згадує в автобіографії
"брав активну участь у всіх зборах... скликав радикальні віча".
Тут він ще більше віддається політичній і громадській діяльності, здобуває широкий авторитет серед своїх виборців, які у 1907 році при підтримці демократичних сил обрали його депутатом від Станіславівського округу. Як депутат Л. Бачинський був відомий своєю принциповістю і витривалістю у політичних дискусіях. Так, 13-14 червня 1912 р. він 13 годин без перерви виголошував опозиційну антиурядову промову. Йшлося про те, щоб заблокувати величезний військовий бюджет, який уряд намагався затвердити в парламенті.
У період першої світової війни, яка тисячі українських селян відірвала від рідної землі, Л.Бачинський піклується за долю переселенців, вивезених з рідного краю до таборів, звертає увагу урядових органів на тяжке соціальне становище людей, які змушені були залишити Україну. Живучи у Відні, Л. Бачинський співпрацював з такими діячами, як М. Ганкевич, К. Левицький, Е. Петрушевич, В. Дорошенко, М. Лагодинський.
Л. Бачинському, як і його побратимові В. Стефанику, випало на долю відіграти визначну роль в історичний період утворення вільної і незалежної України 1917-го року. Події розвивалися стрімко, наближаючи виникнення Української держави не лише над Дніпром, а й над Дністром та Прутом.
1918 року розпалася Австро-Угорська імперія. 18 жовтня у Львові зібралася Українська Національна Рада, яка проголосила утворення ЗУНР.
З січня 1919 р. на першій сесії УНРади Бачинський був обраний заступником президента Ради Е. Петрушевича і членом правління. Таким чином він, голова радикальної партії, взяв на себе і свою партію співвідповідальність за діяльність уряду молодої держави. Державні інтереси України стають у центрі його уваги, особливо ж його хвилює проблема об'єднання двох частин України. 3-го січня 1919 року сесія ЗУНР ухвалила Закон про злуку двох частин України в єдину державу, при збереженні автономії ЗУНР. Всі ці заходи і теоретично, і практично розроблялися при найактивнішій участі Бачинського. Цей день був воістину незабутнім для тих, хто тоді був присутній на святковому засіданні. З грудей присутніх людей виривалося жадане:
"Хай живе Українська Народна Республіка!"
Все це дійство закінчено постановою, що акт Злуки буде проголошено урядом Соборної України в Києві.
На 22 січня в складі 65 чоловік приїхала делегація ЗУНР на чолі з Левом Васильовичом. На цей день призначено урочисту подію - Злуку двох частин України в одну соборну державу. На площу біля Софії прийшли члени Директорії на чолі з її головою В. Винниченком і делегація від ЗУНР з віце-президентом західних областей Л. Бачинським. Цього дня він виступив із вражаючою урочистою промовою.
Сповнивши свою місію, Бачинський разом з делегацією повернувся до Станіславова, щоб своєю працею зміцнювати єдину, суверенну Україну. Багато сил і енергії віддав він розбудові нової держави: розробив концепцію земельної реформи, запропонував план приватизації землі. Його проект земельної реформи ліг в основу закону уряду УНР, прийнятого 1919р. До останніх своїх днів Л. Бачинський стояв на чолі Української соціалістичної радикальної партії.
Л. Бачинський не раз виявляв незламність своєї волі, принциповість свого характеру у виступах проти польсько-шляхетських властей - і тут, на Україні, і там, у Варшаві, на засіданнях сейму.
В 1928 р. на час урочистого відкриття Варшавського сейму, коли починав спою промову Ю. Пілсудський, Л. Бачинський на весь зал кидає йому в обличчя:
"Геть з виборчими насильствами й шахрайством! Випустити політичних в'язнів".
Помер Бачинський
19 квітня 1930 р. газета “Громадський голос” сповістила сумну новину про те,
"що у Відні по тяжкій недузі на 58 році життя помер Л. Бачинський, життя якого кличе до нас словами Великого Генія трудящих мас нації Т.Шевченка - “Борітеся - поборете!”
Такого похорону в Станіславові ще не бачили. Провести у останню дорогу визначного українського діяча прийшли тисячі людей зі Станіславова, делегації з Городенки і Снятина, з Дрогобича та інших довколишніх сіл і міст. Жалобна процесія тягнулася в два кілометри. Три пари волів повільно тягли караван з домовиною, за якою делегації несли сотні вінків. Вулиці міста були заповнені вщерть. Попереду несли хрест. Жалобна процесія налічувала близько 50 тис. осіб. Над могилою виступали друзі Л. Бачинського.
Завершився тяжкий життєвий шлях сина сільського вчителя із с. Серафинці, який з над Дністра, з під Карпат, охоплював зором всю Україну, був одним з тих діячів, які Всеукраїнським державним актом утвердили історичне свято Злуки України
- 105 переглядів